Історія - kafedra

Перейти до вмісту

Головне меню:

Історія


 Алферьєв Сергій Петрович. Був першим завідуючим кафедри часної патології та терапії з госпітальною клінікою, завідував терапевтичним відділенням Київського військового госпіталя, на базі якого знаходилась кафедра.
В 1856 р. разом з проф. Мерингом Ф.Ф., під час Кримської війни, приймав участь в боротьбі з висипним тифом в діючий армії. Вивчивши характер та властивості цієї епідемії опублікував разом з проф. Ф.Ф. Мерингом, на російській та німецькій мовах наукові роботи: «Записка о тифе в
Крымскую войну 1856» та « Отчет о путешествии с мед. целью в Константинополь для изучения тифа в войну 1856 г.»
З 1857- 1860 рр. був президентом Спілки Київських лікарів.
В 1857- 1858 рр. під його керівництвом студентами здійснений перелкад з німецької мови «Частная
патология и терапия» проф. Германа - Ебегарда Рихтера.

 Меринг Фридрих Фридрихович. Являвся ініціатором введення в штат клінік, посади асистента. В Університет св. Володимира (1853-1857рр.),крім лекцій по історії медицини та державній лікарський справі, за власною ініціативою включив в курс лекції з суспільної гігієни, що відображав демократичні та гуманістичні ідеї.
Головну роль він відводив фізіологічному напрямку в клініці, що будувався на фізико-хімічному підгрунті. В подальшому, ці ідеї знайшли відображення в наукових роботах С.П. Боткіна.
Наукові роботи мали три основні напрямки: історія та методологія медицини, питання спеціальної патології та терапії, питання суспільної гігієни.

 Горецький Людвиг Казимирович. Відомий працями з клініки шкірних хвороб, ним було складено перший звіт дерматологічної клініки Університету св.. Володимира (1864-1865рр.).

Наукові роботи: « Письма из чужих краев» 1863г., «Введение в систематическое и клиническое учение о накожных болезнях» 1864г., «Отчет по клинике накожных болезней Киевского университета за 1870г.» 

 Покровський Василь Тимофійович. Учень С.П.Боткіна, з його ім`ям пов`язана реформа викладання клінічних дисциплін на медичному факультеті Університета св. Володимира. Він пропонував перейти від теоретичного до наочного викладання. В 1867 р. його рекомендації було внесено у відповідні рішення факультету, у яких йшлося про відміну виключно теоретичного
викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями. Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував
метод бімануальної пальпації нирок. Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Його лекції з епідеміології та нервових хвороб, прославили обдарованого вченого-клініциста. Засновник та завідуючий неврологічним відділенням при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу, перший відмітив, що поворотний тиф, являється самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу. У 1877р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві, та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя. На його пам'ять на мед. фак-ті була заснована стипендія його імені.

Нечисленні роки плідної праці Покровського були присвячені не тільки покращенню клінічної роботи університету, але й устрою та розширенню клінік. Устрій лазаретів для тифозних та дизентерійних хворих, на початку турецько-сербської війни нагляд за цими хворими, військова гігієна - все це відбувалось завдяки енергії та ініціативі Покровського.

 Тритшель Карл Генрихович. З 1897-1909 рр. віце-президент Товариства Київських лікарів. Вивчав туберкульоз легень. З його ініціативи в Пущі-Водиці було засновано санаторій для хворих туберкульозом. Під його редакцією видані посібники з фізіології, спеціальної патології та терапії.

 Вагнер Конрад Едуардович. Був учнем проф. В.А.Манассеіна, проводив дослідження хвороб серця та органів травного тракту, вивчав порушення обміну речовин, туберкульоз. В 1904 р. Міністерством народної освіти нагороджений Орденом Св. Станіслава 2 ступеня. Під час еміграції
декілька років жив в Каїрі, де в червні 1920 р. було відкрито «Поліклініку російських лікарів-спеціалістів», директором якої він був до 1930 р. Потім оселився в Варшаві. Наукові праці: «К вопросу об эозинофильном лейкоцитозе при эхинококке внутренних органов» - 1908, «О лечении
ожирения» - 1910, «К вопросу о сужении и закрытии просвіта верхній полой вены» - 1914.

 Яновський Феофіл Гаврилович. Учень Тритшеля К.Г. В 1881 р. разом зі студентами О.А. Киселем та ін. організували діяльність першого в країні студентського наукового товариства, що існує до тепер і носить ім`я професора О.А.Киселя. З 1922-1928 рр. Віце-президент товариства Київських
лікарів. Вивчав легеневі захворювання та туберкульоз легень: описав нові фізикальні ознаки захворювань легень і плеври; розробляв питання імунітету при туберкульозі легень, основи діагностики, клініки та терапії цього захворювання, вперше в світі прижиттєво описав інфаркт легенів. З ім`ям Яновського пов`язано розвиток протитуберкульозних заходів в Україні, він був ініціатором створення протитуберкульозних санаторіїв та першої в Києві та на Україні бактеріологічної лабораторії. Автор першого в СРСР підручника (1923) по туберкульозу. Один з засновників Київського НДІ фтизіатрії та пульмонології, який названо на його честь.
Спільно зі своїми учнями Яновський розробляв питання патології нирок, фізіології та патології травлення, клінічної бактеріології і патології кровообігу. Винайшов оригінальний метод лікування опіків стравоходу з допомогою препарату з наднирників великої рогатої худоби - 1904, ще до
відкриття преднізолону.
Яновський був одним з засновників Київської терапевтичної школи. Створив власну школу лікарів-терапевтів (В.Х. Василенко, В.Н. Іванов, А.М. Зюков, В.В. Виноградов, Ф.Я. Примак та ін.)

 Виноградов Василь Васильович. Учень Ф.Г. Яновського, один з видатних спеціалістів в сфері гематології. Біля 30 його наукових праць, присвячені хворобам крові та кровотворення, ендокринологічним захворюванням та патології травного тракту. В багатотомному керівництві «Частная патология и терапия внутренних болезней» під редакцією Г.Ф. Ланг та Д.Д. Плєтньова
(1927) ним написаний розділ « Болезни крови и кроветворных органов». Під його керівництвом з клініки вийшло більше 60 наукових робіт, значна частина яких була опублікована в закордонній літературі. Один з перших ввів семінарські методи навчання та будучи росіянином за національності, лекції читав на українській мові. Був прихильником національної ідеї.

 Стражеско Микола Дмитрович. Учень В.П.Образцова. З ініціативи Стражеско в 1936 р. було створено Український інститут клінічної медицини, основними напрямками роботи якого були: функціональна діагностика, захворювання серцево-судинної системи (інфаркт міокарда, ГХ, СН), ревматологія, захворювання внутрішніх органів та профілактика патології вагітності при внутрішній патології. В 1955 р. інститут названо «НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеско». Стражеско написав близько 100 наукових робіт, які об`єднає клініко-експериментальний напрямок досліджень. Особливу увагу він приділяв вивченню захворювань серцево-судинної системи. Спільно з В.П.
Образцовим видав роботу «К симптоматологии и диагностике тромбоза венечных артерий сердца» (1910). Ними було вперше прижиттєво встановлено діагноз коронарного тромбозу, вперше у світі (за 2 роки до американця Дж.Б. Херрика) дано розгорнуте описання різних форм інфаркту
міокарда, що зробило його діагностику доступнішою практичним лікарям, провели порівняльний аналіз больового синдрому при тромбозі та „грудній жабі”.
Стражеско описав ряд симптомів та синдромів захворювань органів кровообігу («гарматний» тон Стражеска при блокаді серця, тричленний ритм та діастолічний серцевий поштовх, діастолічний додатковий тон та дикротизм пульсу при недостатності клапанів аорти). Спільно з В.Х. Василенком
створив класифікацію НК, основні положення якої не тільки повністю зберегли своє значення в клініці протягом більше як півстоліття, але й в наші дні мають важливе клінічне значення. У монографії „О ревматизме” (1935) подав теорію його розвитку, трактуючи ревматизм як інфекційно-
алергічне захворювання стрептококової природи. Ряд робіт присвятив патології органів травлення, а його монографію «Основы физической диагностики заболеваний брюшной полости» було визнано класичною в цій сфері. Вперше в СРСР ним було створено «Атлас клинической
гематологии» та посібник з клінічної гематології. Вчений створив в Україні клінічну школу патофізіологічної спрямованості, що здобула визнання не
тільки вітчизняної, але й світової медицини. Його учнями були А.А. Айзенберг, А.Л. Михньов, Ф.П. Приймак, Д.М. Яновський.

 Іванов Вадим Миколайович. Один з найвідоміших радянських терапевтів, його іменем названа факультетська терапевтична клініка №2. Основні наукові праці присвячені клініко-фізіологічним дослідженням секреції та моторної функції шлунка, проблема онкології та пульмонології. Розробив
методику одночасного дослідження секреторної та моторної функції шлунка, використовуючи збудники різної сили. Виділив у людини 4 види моторної та секреторної функції шлунка, поза фазою травлення. Дослідив дію атропіну при виразковій хворобі шлунка від віку та реактивності організму. За розробку та втілення у життя метода пошарової томофлюорографії легень, що дає можливість на ранніх стадіях виявити легеневу патологію, получив Державну премію СРСР в 1951р. Являвся членом редакційних журналів: „Терапевтический архив”, „Клиническая медицина”,
та ін., співавтором розділу внутрішніх хвороб БМЄ. Являвся поважним членом Всесоюзного наукового товариства терапевтів УССР, представником президіума вченої медичної Ради МОЗ УССР. Створив свою терапевтичну школу. Його учнями були: Г.Й.Бурчинський, А.П.Пелещук, Е.Л.Ревуцький, М.Ф.Скопіченко та ін.
Айзенберг Олександр Абрамович. Учень Н.Д.Стражеско. З 1952-1967рр. Керував відділенням ревматології Київського НДИ клінічної медицини ім.. акад.. М.Д.Стражеско. Наукові роботиприсвячені питанням ревматології, проблемам кардіології. Найбільш відомі наукові праці: „О некоторых спорных вопросах в учении об ендокардитах”, „Патология сердечно-сосудистой
системы в клинике и эксперементе” 1956, „О патогенезе и этиологии ревматизма”1961р. Його учнями були: Грицюк А.Й., Б.П. Преварський, І.К. Следзєвська та ін.

 Грицюк Олександр Йосипович - учень О.А. Айзенберга. У 1956 р. працюючи над кандидатською дисертацією, вперше запропонував подвійний шлунково-дуоденальний зонд для одночасного вивчення шлункової секреції і жовчовиділення; розробив метод лікування хронічного холецистоангіохоліта. Під керівництвом О.А.Айзенбегрга відтворив експериментальну модель
ендокардита, близьку за патоморфологічними, біохімічними та електрокардіографічними характеристиками ендокардиту людини. Вперше використання ним кардіоцитотоксичної сироватки дозволило вивчити роль аутосенсибілізації в патогенезі ревматичного кардиту.
Починаючи з 1958 р. проводить всебічні дослідження з фізіології та патології гемостазу, вивчення внутрішньо судинного тромбоутворення при основних ССЗ (серцево-судинних захворюваннях). В 1962 р. О.Й.Грицюка було командировано в США, де вперше в патогенезі тромбоутворення довів
значення швидкості фібринолізу, а не лише його інтенсивності та вперше описав проактиватор плазміногену швидкої дії - фізіологічний фактор фібринолітичної системи.
У 1966 р. довів наявність при ревматизмі фазових змін згортання крові, їх залежність від превалювання негайного чи уповільненого типу алергії та значення в розвитку тромботичних та геморагічних ускладнень. Результати вивчення патогенетичних факторів тромбоутворення при ревматичних ураженнях ССС стали основою для докторської дисертаційної роботи. Отримані при виконанні цієї дисертації дані лягли в основу монографії „Тромбозы и эмболии при ревматизме” (1973), що видавалась за кордоном.
У 1967-1970, перебуваючи на посаді головного терапевта, 1974-1979 головного ревматолога МОЗ УРСР, 1974-1979 директора НДІ клінічної медицини ім. М.Д.Стражеско О.Й.Грицюк особливу увагу приділяв спеціалізованій допомозі хворим з ССЗ.
Вперше в Україні в 1978 р. при кафедрі внутрішніх хвороб №2 (на тепер внутрішньої медицини №2) на базі ЦМКЛ м. Києва (на тепер Олександрівська лікарня) О.Й.Грицюк організував Республіканський ревматологічний та міський кардіологічний центри, що включали: відділення стаціонару, консультативну поліклініку, де лікувально-консультативну роботу вели співробітники кафедри та лікарні. Науковий потенціал центрів посилений науковим підрозділом - вперше організовано групу клінічної кардіології ЦНДЛ, в майбутньому НДЛЦ з лабораторіями гемостазу та імунології. Основні наукові напрямки цих центрів були присвячені розробці питань патогенезу
тромбоемболічних змін при ССЗ з деталізацією участі змін гемокоагуляційного гемостазу та імунологічної реактивності; вдосконаленню профілактики та лікування тромбоемболічних ускладнень, вдосконалення методів діагностики, лікування та профілактики претромботичного та передінфарктного станів, інфаркту міокарда та його ускладнень, нестабільної стенокардії,
гіпертонічної хвороби, ревматизму та неревматичних міокардитів, СЗСТ, судинних уражень різноманітних локалізацій.
В 1979 р. О.Й.Грицюк першим дав визначення гемокоагуляційного гомеостазу як відносної динамічної рівноваги між прокоагулянтами, антикоагулянтами та фібринолітичними агентами в плазмі, елементах крові та судинній стінці, простациклін-тромбоксанового балансу. Вперше довів, що між тромбоцитарними, еритроцитарними та плазм енними про факторами та факторами, їх інгібіторами (антипрофакторами, антифакторами) існує обмін та динамічна рівновага, як і поміж судинною стінкою та плазмою крові. Завдяки форменним елементам крові з одного боку, та судинної стінки - з іншого, відбувається регуляція збереження крові в рідкому стані та її згортання.
При ССЗ спостерігаються корегуючі та некорегуючі окремі ланки гемокоагуляційного гомеостазу, що здатні призвести до виправлення зміненого балансу або до ще більшого порушення, при цьому можливе виникнення тромботичних або геморагічних ускладнень.
В 1980 р. О.Й.Грицюк отримав за розробку та впровадження в широку медичну практику комплекса міроприємств по боротьбі з ІМ (інфаркт міокарду) Державну премію УРСР по науці і техніці. Запропонував та впровадив індес тромбофілії, що полегшує діагностику претромботичного
стану і визначення його активності, розподілив хворих за різними ступенями претромботичного стану, що дало змогу рекомендувати диференційоване лікування для профілактики тромботичних ускладнень. Обґрунтував значення коронаротромбозу у розвитку ІМ. Для обмеження зони некрозу обґрунтував та застосовував фібринолітики. Розробив та впровадив метод „керованої гіпокоагуляції крові” при ІМ та прогресуючій стенокардії. Вперше обґрунтував та описав перехід дрібно вогнищевого ІМ в крупно вогнищевий. Вперше у гострий період для зменшення стресових змін і дії больового фактору запропонував метод перідуральної анестезії.
В 80-х роках О.Й. Грицюк з колективом кафедри на новому рівні продовжував дослідницьку роботу стосовно гострих форм ішемічної хвороби серця та ревматичних захворювань. З використанням інвазивних методів дослідження гемодинаміки, кардіотопографії, серійного визначення активності креатинфосфокінази було розроблено оригінальні підходи до діагностики і
лікування нестабільних форм інфаркту міокарда, запропоновано нову класифікацію кардіогенного шоку, обгрунтовано доцільність використання малих доз блокаторів бета-адренергічних рецепторів у хворих на інфаркт міокарда з помірною серцевою недостатністю, відновленно дослідження по
вивченню патогенезу гіпоксії при інфаркті міокарда та системних ревматичних захворюваннях, які дозволили розробити об’єктивні критерії прогнозування, оцінки тяжкості перебігу патологічного процесу та ефективності лікування. В цей же період було започатковано застосування двомірної ехокардіографії, різних варіантів електрокардіостимуляції, тромболітичної терапії, гемосорбції, постійної внутрішньовенної інфузії гепарину при інфаркті міокарда. За ці роботи співробітники кафедри неодноразово відзначались дипломами ВДНГ СРСР та УРСР. Слід відзначити, що майже всі перераховані наукові розробки витримали перевірку часом і дотепер застосовуються в клінічній практиці. Важливим етапом в розвитку ревматологічного напрямку досліджень стало відкриття О.Й. Грицюком з співавторами методу рідинофазного визначення антитіл до клітинних і тканинних антигенів. Використання цього методу дозволило розробити цілу низку нових способів діагностики і диференційної діагностики ревматичних і нерематичних міокардитів, ревматоїдного артриту, системного червоного вовчаку.
В 1986 р. О.Й. Грицюк із співробітниками удосконалив метод імунологічної та ензимологічної діагностики як безпосередньо некрозу м`яза, так і його ускладнень (після інфарктного синдрому). О.Й. Грицюк був заступником голови Всесоюзного товариства ревматологів, членом президії Всесоюзного наукового товариства терапевтів, правління Всесоюзного наукового товариства кардіологів, призидії та бюро призидії вченої ради МОЗ УРСР.
Основні результати досліджень відображено в 9 монографіях, зокрема «Инфаркт миокарда» (в співавторстві з Н.А. Гватуа, І.К. Слєдзевською; 1979), «Клиническое применение гепарина» (1981), «Пособие по кардиологии» (1984), «Воспалительные заболевания сердца» (в співавторстві з В.Т.Чувикіною, В.І. Щигельським; 1986), «Клиническая ангиология» (1988) та інші.

 Амосова Катерина Миколаївна. Доктор медичних наук та доцент кафедри з 1988 р., завідувач кафедри госпітальної терапії № 1 КМІ - з 1990 р. В 1992 р. присвоєно вчене звання професора. В 1983 р. захистила кандидатську дисертацію на тему: «Прогнозирование течения и исходов острого
крупноочагового инфаркта миокарда». В 1988 р. захистила докторську дисертацію на тему: «Дилатационная кардиомиопатия: этиология, патогенез, клиника, диагностика, дифференциальная диагностика с ревматическими пороками сердца, лечение». З 2000 р. - член-кореспондент АМН України. В 2001 році, за розробку питань допомоги та лікування тромбоемболії гілок легеневої артерії та посттромбоемболічної легеневої гіпертензії, їй, як
автору монографії «Тромбоэмболия ветвей легочной артерии и посттромбоэмболическая легочная гипертензия: диагностика, лечение и профилактика», присуджена Державна премія України. К.М.Амосова в 2003 р. стала заслуженим діячем Науки і техніки.
Автор 348 наукових праць, підготувала 5 докторів медичних наук і 49 кандидатів наук. Керівник Київського кардіоревматологічного міського центру. Була головним кардіологом України протягом 2003-2005 рр. К.М. Амосовою підготовлені та впроваджені в Україні Стандарти надання медичної
допомоги з основних кардіологічних захворювань, підготовлені Протоколи діагностики та лікування кардіологічних захворювань. К.М. Амосова є віце-президентом Української асоціації кардіологів, член Європейської асоціації кардіологів. Член спеціалізованої вченої ради із спеціальності
«Кардіологія» і «Ревматологія». Експерт ВАК України.
Головний редактор журналу „Серце і судини”, член редколегії „Українського кардіологічного журналу”, журналів „Лікувальна справа” і „Лікування та діагностика”, „Українського ревматологічного журналу”, „Здоров’я України”, „Мистецтво лікування” та ряду регіональних журналів. Більше 10 років є Головою Київського міського науково-практичного товариства
терапевтів, віце-президент Української асоціації кардіологів, член президії товариства терапевтів, ревматологів.
 
Назад до вмісту | Назад до головного меню