Історія - kafedra

Крымскую войну 1856» та « Отчет о путешествии с мед. целью в Константинополь для изучения тифа в войну 1856 г.»

патология и терапия» проф. Германа - Ебегарда Рихтера.

Наукові роботи: « Письма из чужих краев» 1863г., «Введение в систематическое и клиническое учение о накожных болезнях» 1864г., «Отчет по клинике накожных болезней Киевского университета за 1870г.» 

викладання спеціальної патології, терапії, хірургії, офтальмології та про необхідність супроводу лекцій клінічними демонстраціями. Був провідником передових ідей вітчизняної фізіології та клінічної медицини в Україні. Займався питаннями діагностики захворювань нирок, запропонував

метод бімануальної пальпації нирок. Один з перших вів викладання курсу нервових хвороб. Його лекції з епідеміології та нервових хвороб, прославили обдарованого вченого-клініциста. Засновник та завідуючий неврологічним відділенням при Київському військовому шпиталі. Під час проведення активної боротьби з епідеміями тифу, перший відмітив, що поворотний тиф, являється самостійним захворюванням, а не різновидом черевного та висипного тифу. У 1877р. очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві, та захворів висипним тифом, помер на 39 році життя. На його пам'ять на мед. фак-ті була заснована стипендія його імені.

Нечисленні роки плідної праці Покровського були присвячені не тільки покращенню клінічної роботи університету, але й устрою та розширенню клінік. Устрій лазаретів для тифозних та дизентерійних хворих, на початку турецько-сербської війни нагляд за цими хворими, військова гігієна - все це відбувалось завдяки енергії та ініціативі Покровського.

декілька років жив в Каїрі, де в червні 1920 р. було відкрито «Поліклініку російських лікарів-спеціалістів», директором якої він був до 1930 р. Потім оселився в Варшаві. Наукові праці: «К вопросу об эозинофильном лейкоцитозе при эхинококке внутренних органов» - 1908, «О лечении

ожирения» - 1910, «К вопросу о сужении и закрытии просвіта верхній полой вены» - 1914.

лікарів. Вивчав легеневі захворювання та туберкульоз легень: описав нові фізикальні ознаки захворювань легень і плеври; розробляв питання імунітету при туберкульозі легень, основи діагностики, клініки та терапії цього захворювання, вперше в світі прижиттєво описав інфаркт легенів. З ім`ям Яновського пов`язано розвиток протитуберкульозних заходів в Україні, він був ініціатором створення протитуберкульозних санаторіїв та першої в Києві та на Україні бактеріологічної лабораторії. Автор першого в СРСР підручника (1923) по туберкульозу. Один з засновників Київського НДІ фтизіатрії та пульмонології, який названо на його честь.

відкриття преднізолону.

(1927) ним написаний розділ « Болезни крови и кроветворных органов». Під його керівництвом з клініки вийшло більше 60 наукових робіт, значна частина яких була опублікована в закордонній літературі. Один з перших ввів семінарські методи навчання та будучи росіянином за національності, лекції читав на українській мові. Був прихильником національної ідеї.

Образцовим видав роботу «К симптоматологии и диагностике тромбоза венечных артерий сердца» (1910). Ними було вперше прижиттєво встановлено діагноз коронарного тромбозу, вперше у світі (за 2 роки до американця Дж.Б. Херрика) дано розгорнуте описання різних форм інфаркту

міокарда, що зробило його діагностику доступнішою практичним лікарям, провели порівняльний аналіз больового синдрому при тромбозі та „грудній жабі”.

створив класифікацію НК, основні положення якої не тільки повністю зберегли своє значення в клініці протягом більше як півстоліття, але й в наші дні мають важливе клінічне значення. У монографії „О ревматизме” (1935) подав теорію його розвитку, трактуючи ревматизм як інфекційно-

алергічне захворювання стрептококової природи. Ряд робіт присвятив патології органів травлення, а його монографію «Основы физической диагностики заболеваний брюшной полости» було визнано класичною в цій сфері. Вперше в СРСР ним було створено «Атлас клинической

гематологии» та посібник з клінічної гематології. Вчений створив в Україні клінічну школу патофізіологічної спрямованості, що здобула визнання не

тільки вітчизняної, але й світової медицини. Його учнями були А.А. Айзенберг, А.Л. Михньов, Ф.П. Приймак, Д.М. Яновський.

методику одночасного дослідження секреторної та моторної функції шлунка, використовуючи збудники різної сили. Виділив у людини 4 види моторної та секреторної функції шлунка, поза фазою травлення. Дослідив дію атропіну при виразковій хворобі шлунка від віку та реактивності організму. За розробку та втілення у життя метода пошарової томофлюорографії легень, що дає можливість на ранніх стадіях виявити легеневу патологію, получив Державну премію СРСР в 1951р. Являвся членом редакційних журналів: „Терапевтический архив”, „Клиническая медицина”,

та ін., співавтором розділу внутрішніх хвороб БМЄ. Являвся поважним членом Всесоюзного наукового товариства терапевтів УССР, представником президіума вченої медичної Ради МОЗ УССР. Створив свою терапевтичну школу. Його учнями були: Г.Й.Бурчинський, А.П.Пелещук, Е.Л.Ревуцький, М.Ф.Скопіченко та ін.

системы в клинике и эксперементе” 1956, „О патогенезе и этиологии ревматизма”1961р. Його учнями були: Грицюк А.Й., Б.П. Преварський, І.К. Следзєвська та ін.

ендокардита, близьку за патоморфологічними, біохімічними та електрокардіографічними характеристиками ендокардиту людини. Вперше використання ним кардіоцитотоксичної сироватки дозволило вивчити роль аутосенсибілізації в патогенезі ревматичного кардиту.

значення швидкості фібринолізу, а не лише його інтенсивності та вперше описав проактиватор плазміногену швидкої дії - фізіологічний фактор фібринолітичної системи.

Вперше в Україні в 1978 р. при кафедрі внутрішніх хвороб №2 (на тепер внутрішньої медицини №2) на базі ЦМКЛ м. Києва (на тепер Олександрівська лікарня) О.Й.Грицюк організував Республіканський ревматологічний та міський кардіологічний центри, що включали: відділення стаціонару, консультативну поліклініку, де лікувально-консультативну роботу вели співробітники кафедри та лікарні. Науковий потенціал центрів посилений науковим підрозділом - вперше організовано групу клінічної кардіології ЦНДЛ, в майбутньому НДЛЦ з лабораторіями гемостазу та імунології. Основні наукові напрямки цих центрів були присвячені розробці питань патогенезу

тромбоемболічних змін при ССЗ з деталізацією участі змін гемокоагуляційного гемостазу та імунологічної реактивності; вдосконаленню профілактики та лікування тромбоемболічних ускладнень, вдосконалення методів діагностики, лікування та профілактики претромботичного та передінфарктного станів, інфаркту міокарда та його ускладнень, нестабільної стенокардії,

гіпертонічної хвороби, ревматизму та неревматичних міокардитів, СЗСТ, судинних уражень різноманітних локалізацій.

При ССЗ спостерігаються корегуючі та некорегуючі окремі ланки гемокоагуляційного гомеостазу, що здатні призвести до виправлення зміненого балансу або до ще більшого порушення, при цьому можливе виникнення тромботичних або геморагічних ускладнень.

В 1980 р. О.Й.Грицюк отримав за розробку та впровадження в широку медичну практику комплекса міроприємств по боротьбі з ІМ (інфаркт міокарду) Державну премію УРСР по науці і техніці. Запропонував та впровадив індес тромбофілії, що полегшує діагностику претромботичного

стану і визначення його активності, розподілив хворих за різними ступенями претромботичного стану, що дало змогу рекомендувати диференційоване лікування для профілактики тромботичних ускладнень. Обґрунтував значення коронаротромбозу у розвитку ІМ. Для обмеження зони некрозу обґрунтував та застосовував фібринолітики. Розробив та впровадив метод „керованої гіпокоагуляції крові” при ІМ та прогресуючій стенокардії. Вперше обґрунтував та описав перехід дрібно вогнищевого ІМ в крупно вогнищевий. Вперше у гострий період для зменшення стресових змін і дії больового фактору запропонував метод перідуральної анестезії.

В 80-х роках О.Й. Грицюк з колективом кафедри на новому рівні продовжував дослідницьку роботу стосовно гострих форм ішемічної хвороби серця та ревматичних захворювань. З використанням інвазивних методів дослідження гемодинаміки, кардіотопографії, серійного визначення активності креатинфосфокінази було розроблено оригінальні підходи до діагностики і

лікування нестабільних форм інфаркту міокарда, запропоновано нову класифікацію кардіогенного шоку, обгрунтовано доцільність використання малих доз блокаторів бета-адренергічних рецепторів у хворих на інфаркт міокарда з помірною серцевою недостатністю, відновленно дослідження по

вивченню патогенезу гіпоксії при інфаркті міокарда та системних ревматичних захворюваннях, які дозволили розробити об’єктивні критерії прогнозування, оцінки тяжкості перебігу патологічного процесу та ефективності лікування. В цей же період було започатковано застосування двомірної ехокардіографії, різних варіантів електрокардіостимуляції, тромболітичної терапії, гемосорбції, постійної внутрішньовенної інфузії гепарину при інфаркті міокарда. За ці роботи співробітники кафедри неодноразово відзначались дипломами ВДНГ СРСР та УРСР. Слід відзначити, що майже всі перераховані наукові розробки витримали перевірку часом і дотепер застосовуються в клінічній практиці. Важливим етапом в розвитку ревматологічного напрямку досліджень стало відкриття О.Й. Грицюком з співавторами методу рідинофазного визначення антитіл до клітинних і тканинних антигенів. Використання цього методу дозволило розробити цілу низку нових способів діагностики і диференційної діагностики ревматичних і нерематичних міокардитів, ревматоїдного артриту, системного червоного вовчаку.

В 1986 р. О.Й. Грицюк із співробітниками удосконалив метод імунологічної та ензимологічної діагностики як безпосередньо некрозу м`яза, так і його ускладнень (після інфарктного синдрому). О.Й. Грицюк був заступником голови Всесоюзного товариства ревматологів, членом президії Всесоюзного наукового товариства терапевтів, правління Всесоюзного наукового товариства кардіологів, призидії та бюро призидії вченої ради МОЗ УРСР.

крупноочагового инфаркта миокарда». В 1988 р. захистила докторську дисертацію на тему: «Дилатационная кардиомиопатия: этиология, патогенез, клиника, диагностика, дифференциальная диагностика с ревматическими пороками сердца, лечение». З 2000 р. - член-кореспондент АМН України. В 2001 році, за розробку питань допомоги та лікування тромбоемболії гілок легеневої артерії та посттромбоемболічної легеневої гіпертензії, їй, як

автору монографії «Тромбоэмболия ветвей легочной артерии и посттромбоэмболическая легочная гипертензия: диагностика, лечение и профилактика», присуджена Державна премія України. К.М.Амосова в 2003 р. стала заслуженим діячем Науки і техніки.

Автор 348 наукових праць, підготувала 5 докторів медичних наук і 49 кандидатів наук. Керівник Київського кардіоревматологічного міського центру. Була головним кардіологом України протягом 2003-2005 рр. К.М. Амосовою підготовлені та впроваджені в Україні Стандарти надання медичної

допомоги з основних кардіологічних захворювань, підготовлені Протоколи діагностики та лікування кардіологічних захворювань. К.М. Амосова є віце-президентом Української асоціації кардіологів, член Європейської асоціації кардіологів. Член спеціалізованої вченої ради із спеціальності

«Кардіологія» і «Ревматологія». Експерт ВАК України.

терапевтів, віце-президент Української асоціації кардіологів, член президії товариства терапевтів, ревматологів.